Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим
мисливцем i рибалкою, але на полювання вiн збирався iз дивним девiзом:: «Хай живуть зайцi!»
Павло Михайлович, пройшовши пекло десятирiчного заслання, вирушав на полювання з єдиною метою -
помилуватися густими лiсами, зеленими луками,
запашними сiнокосами, бездонно-спокiйними озерами, бузковими надвечiр'ями, срiблястими нiчними росами, нiжно-рожевими свiтанками. Своє
найвище захоплення красою природи "поет полювання" передає у «Мисливських усмішках» та iнших гуморесках.
Цi маленькi шедеври вражають органiчним злиттям двох
граней характеру письменника - гумору i лiрики. У "Мисливських
усмiшках" Остап Вишня любовно створює високохудожнi картини рiдної
природи, виражає щире захоплення нею, розкриває її могутнiсть i красу. Згадайте
прекрасний лiричний вiдступ у гуморесцi "Заєць". Кожне дерево в
Остапа Вишнi одухотворене, надiлене рисами i почуттями живої людини. Вихопленi
з природи "мисливськi" картини Остапа Вишнi буквально
"пахнуть". Задушевного лiризму пейзажам надають вмонтованi в художню
тканину фрагменти з народних пiсень.
Він у своїх
щоденникових записах закарбовував, щоб не забути, навіть дрібні випадки, події,
що з ним, або з іншими трапились.
Ось запис iз щоденника Остапа Вишнi за 23 грудня 1951
р.: "Були на полюваннi. Не вбили i не застрелили нiчого. Для мене це -
типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому "попом", без нiчого,
- усi спокiйнi. Усi: жона, донька, зять i навiть онучок, Павлушка.
I от одного разу я приношу зайця. Факт! Цiла трагедiя.
Як? Дiд убив зайця? Не може бути! I пiшло! Дружина з кимось говорить по
телефону: "А ви знаєте- у нас заєць!" - "Ну?" - "Факт:
Павло Михайлович принiс. (Принiс!) I от я мучусь уже тиждень: хто вбив того
зайця?"
Ще запис (1952 р.): "Їздили полювати. Це - не
вперше i не востаннє. Нiчого! I як радiсно, що я нiчого не вбив! I як радiсно
буде, що я нiчого не вб'ю. Одне тiльки: Павлуша, онук, чекає вiд дiда зайця. А
дiд - без зайця та й без зайця. Перед онуком незручно".
Остап
Вишня постiйно писав усмiшки про мисливцiв i рибалок.
1958 року вийшло найповнiше видання цього
циклу пiд назвою "Мисливськi усмiшки". Схоже, що це була одна з його
найулюбленiших тем. Не тiльки тому, що сам був мисливцем i рибалкою. У таких
усмiшках не було необхiдностi кривити душею: показувати прогресивний поступ
нового життя чи передавати всенародне пiднесення вiд соцiалiстичного будiвництва.
"Мисливськi усмiшки" - явище в українськiй
лiтературi майже унiкальне. Цей синтез народного анекдоту i пейзажної лiрики i
сьогоднi збирає чимале коло читачiв.
Немає коментарів:
Дописати коментар