«ДВА
КОЛЬОРИ»
Музика
О.Білаша
Пісню «Два кольори» Д.Павличко написав 29 лютого 1964 року разом з
композитором Олександром Білашем.
Автор
про історію створення поезії: «Нам було нудно на
комсомольському зібранні, а переді мною сиділа гарна жінка, у чорній хустці з
вишитою на ній червоною трояндою. Це нагадало мені мою сорочку, і першу строфу
я написав просто на коліні… Я відчув, що це початок пісні, так само як
золотошукач відкриває краплину золота. Ми втекли із засідання, і в той же день
разом з Сашком дописали пісню. Вона лежала рік у Дмитра Гнатюка, а потім,
напередодні жовтневих свят, Гнатюк показав її в ЦК, і там, як він мені
розповідав, одна дуже поважна особа сказала - пісню потрібно переробити, тому
що вона не є соціалістичною. Але я сказав, що нічого переробляти не буду, і
нехай та поважна особа переписує сама. Петро Шелест (саме він був тією поважною
особою), дізнавшись про мою відповідь, розлютився, але потім сказав, що чорт з
нею, і нехай Гнатюк співає як є. Пісня прозвучала, і почала співатися повсюди.
Після цього мене і Білаша викликали у партійну школу, де два кагебісти з нами
вели бесіду і сказали, що я мав би прекрасно знати, що таке червоне і чорне -
мовляв, ми написали бандерівський гімн. Нам тоді просто кості затерпли, бо ми
розуміли, чим це загрожує. Я тоді почав говорити, що рушники, сорочки – навіть
на Гуцульщині, звідки я родом, - вишивають червоно-чорними нитками. Я сказав,
що це народна вишивка, а отже, і народна пісня. Врешті-решт я навіть запитав
їх: а який прапор був у Паризької комуни? Я був начитаний і знав, що Паризька
комуна мала червоно-чорний прапор. Коли я їм це сказав, вони затихли».
Першим
професійним виконавцем був Анатолій Мокренко, який заспівав її на художній раді
на Українському радіо, яка визначала долю твору: записувати його чи ні. Проти
музики заперечень не було.
А
ось у тексті знайшли «блуд». У строфах «Мені війнула в очі сивина, Та я нічого
не везу додому...» якийсь мудрагель запитав: «А що це таке? Якщо людина
посивіла і нічого не везе додому, то вона що — з тюрми повертається?».
Зондеркоманда з худради відразу ж винесла вердикт: не допускати до запису на
радіо. Ось тоді й сказав своє вагоме слово Дмитро Гнатюк. Він був у фаворі,
йому більше прощали, більше, звісно, й дозволяли. Ось він записав її на радіо
до «Жовтневих свят», тобто до 7 листопада того ж 1964 року. І весь світ почув
«Два кольори» з його голосу.
Зі
спогадів Д.Павличка:
«Як сприйняли пісню мої батьки - не забуду
ніколи. Коли приїхав у своє село, і ми ввечері з татом йшли від моєї сестри
додому через Стопчатів, через відчинене вікно когось із односельчан почув, як
по радіо передавали «Два кольори». Співав Дмитро Гнатюк. Мій батько вже чув її,
і вона справила на нього велике враження. Перше, що сказав мені: «Зупинись! Послухай,
дуже цікава нова пісня «Два кольори». Того вечора татові не зміг сказати, що це
я написав слова до неї. Витирав сльози в темноті... Тоді був найщасливішою
людиною у світі. Звісно, батько пізніше дізнався усю правду».
Немає коментарів:
Дописати коментар