середа, 11 листопада 2015 р.

Які вірші поетів-шістдесятників стали популярними народними піснями?





«ДВА КОЛЬОРИ»




Музика О.Білаша






 Пісню «Два кольори» Д.Павличко  написав 29 лютого 1964 року разом з композитором Олександром Білашем.

Автор про історію створення поезії: «Нам було нудно на комсомольському зібранні, а переді мною сиділа гарна жінка, у чорній хустці з вишитою на ній червоною трояндою. Це нагадало мені мою сорочку, і першу строфу я написав просто на коліні… Я відчув, що це початок пісні, так само як золотошукач відкриває краплину золота. Ми втекли із засідання, і в той же день разом з Сашком дописали пісню. Вона лежала рік у Дмитра Гнатюка, а потім, напередодні жовтневих свят, Гнатюк показав її в ЦК, і там, як він мені розповідав, одна дуже поважна особа сказала - пісню потрібно переробити, тому що вона не є соціалістичною. Але я сказав, що нічого переробляти не буду, і нехай та поважна особа переписує сама. Петро Шелест (саме він був тією поважною особою), дізнавшись про мою відповідь, розлютився, але потім сказав, що чорт з нею, і нехай Гнатюк співає як є. Пісня прозвучала, і почала співатися повсюди. Після цього мене і Білаша викликали у партійну школу, де два кагебісти з нами вели бесіду і сказали, що я мав би прекрасно знати, що таке червоне і чорне - мовляв, ми написали бандерівський гімн. Нам тоді просто кості затерпли, бо ми розуміли, чим це загрожує. Я тоді почав говорити, що рушники, сорочки – навіть на Гуцульщині, звідки я родом, - вишивають червоно-чорними нитками. Я сказав, що це народна вишивка, а отже, і народна пісня. Врешті-решт я навіть запитав їх: а який прапор був у Паризької комуни? Я був начитаний і знав, що Паризька комуна мала червоно-чорний прапор. Коли я їм це сказав, вони затихли».

Першим професійним виконавцем був Анатолій Мокренко, який заспівав її на художній раді на Українському радіо, яка визначала долю твору: записувати його чи ні. Проти музики заперечень не було.

А ось у тексті знайшли «блуд». У строфах «Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не везу додому...» якийсь мудрагель запитав: «А що це таке? Якщо людина посивіла і нічого не везе додому, то вона що — з тюрми повертається?». Зондеркоманда з худради відразу ж винесла вердикт: не допускати до запису на радіо. Ось тоді й сказав своє вагоме слово Дмитро Гнатюк. Він був у фаворі, йому більше прощали, більше, звісно, й дозволяли. Ось він записав її на радіо до «Жовтневих свят», тобто до 7 листопада того ж 1964 року. І весь світ почув «Два кольори» з його голосу.

Зі спогадів Д.Павличка:

 «Як сприйняли пісню мої батьки - не забуду ніколи. Коли приїхав у своє село, і ми ввечері з татом йшли від моєї сестри додому через Стопчатів, через відчинене вікно когось із односельчан почув, як по радіо передавали «Два кольори». Співав Дмитро Гнатюк. Мій батько вже чув її, і вона справила на нього велике враження. Перше, що сказав мені: «Зупинись! Послухай, дуже цікава нова пісня «Два кольори». Того вечора татові не зміг сказати, що це я написав слова до неї. Витирав сльози в темноті... Тоді був найщасливішою людиною у світі. Звісно, батько пізніше дізнався усю правду».



Немає коментарів:

Дописати коментар