Комізм Вишні не був комізмом ситуацій чи масок, а
комізмом більш тонким — комізмом слова, гри слів, жарту, афоризму, примовки,
недомовки, натяку, каламбуру. Він умів схоплювати анекдотичні контрасти, якими
кишить країна будованого і “збудованого” соціалізму. Найбільше користався
нехитрим прийомом “зниження” і допік режимові нещадним “зниженням” високих і
галасливих загальників, обіцянок, гасел, програм, планів, проектів до голої
дійсности, до діла, до сущого.
Одночасно Вишня володів мистецтвом “блискавичного”
короткого гострого діалогу та — зовсім щось протилежне! — найтоншого ліричного
нюансу. Він був проникливий психолог, умів скупими засобами вловити химерну гру
в людині таких комплексів, як страх, заздрість, задавакуватість, брехливість,
наївність, цікавість, жорстокість, любов... Все то будувалось у прозовій
мініатюрі, творило новий, чисто Вишневий тип фейлетону — своєрідного коментаря
сміхом.
Поза створеним ним своєрідним жанром “усмішки” і
фейлетону Вишня почав творити з успіхом власний тип гумористичного нарису,
оповідання і навіть новели (“Мисливські усмішки”, “Кримські усмішки”). У
«мисливському оповіданні» він дав зразок новели, несподіваний гумористичний
кінець якої «знімає» весь попередній витончено-ліричний сюжет. У «Ярмарку», що
не поступається відповідним описам Гоголя, Вишня засобами мовно-звукової і
кольорової палітри дає поєднання килима з симфонією: барвисто-співуче море
українського ярмарку.
З кількох тисяч «усмішок» і фейлетонів Вишні
останеться жити в літературі, може, яких два-три томи вибраного. Не легкі
підсумки робив Вишня своєму життю і праці. «Мало я зробив для народу! Мало!
Хотілося б більше, але що я можу зробити», — пише він у щоденнику...
Немає коментарів:
Дописати коментар